Подивіться казку про те, як зла чарівниця Жадібність готова подарувати хлопчикові все, що він захоче, але натомість він повинен відмовитися від своїх друзів.

Послухайте аудіоказку "Щедра кишеня"

ЩЕДРІСТЬ І ДОБРОТА ЙДУТЬ ПОРУЧ

(Юлія Костюк)

Вже стало зовсім холодно, а з неба випав сніг. Красиво засипав він усі дороги, будинки і верхівки дерев. Мені надзвичайно подобалось місто, в яке я потрапив, після того, як випав сніжок. Дітлахи кидались сніжками, ліпили сніговика, возили санки. І всі були такими веселими. Ця радість передавалась мені, але я почав замерзати. Де я тільки не шукав притулку, всюди мені ставало холодно. А згодом я почав відчувати страшенний голод. Зіщулившись біля якогось житлового будинку, я намагався знову зігрітися, але в мене нічого не виходило. Як же моторошно стало, коли на вулиці почало темнішати. З’явились перші зорі, а я сидів і трусився на холодній землі, що вже встигла нагрітися піді мною. Проте тепліше не ставало. Я неначе приріс до землі, як крижинка до скла. Навіть почав думати, що тут мені й прийшов кінець. Аж тут відчинилися двері будинку. Я відчув тепло, що пішло з дверей і остовпів. Так хотілось зайти в середину. Але ж я не знав господарів і що за люди там жили. Мені згадалась легенда про Ельзу і чаклунку, тож я вирішив не підходити. Я слідкував за чоловіком, що виходив з будинку. Він також мене помітив.

— О, кошеня! — вигукнув він. — А ти звідки тут у такий холод?

Я хотів був підійти до нього і вже навіть піднявся з місця і ступив декілька кроків, але чоловік відвернувся від мене, зачинив двері  і пішов. Я остовпів. Хіба він не побачив, що я замерз і скоро мої вушка відмерзнуть? Я похнюпився і повернувся до свого місця, яке вже знову стало холодним. Мене пробирав мороз, я не знав куди від нього сховатись. Стало тихо на якусь мить. А потім щось привернуло мою увагу у вікні того самого будинку. Це була кішка. Вся біла, як сніг, на який я дивився декілька хвилин назад. Вона розглядала мене якось співчутливо, а потім зістрибнула з вікна. «Злякалась мене. — подумав я — Мабуть, думає, що я волоцюга.» Та я помилився. Через мить я почув шурхіт біля дверей, а потім вони трішки відчинились. Це була та кицька, що стояла у вікні. Вона привідкрила двері наскільки змогла.

— Заходь швидше, а то зовсім замерзнеш! — сказала вона.

Я послухався. Пробрався в щілину, яку вона зробила для мене. В ту ж секунду в мій ніс вдарило тепло. Таке приємне, таке жадане.

— Тебе як звуть? — порушила тишу кішка.

— Онікс.

— Красиво. Як камінь. А ти і справді чорний, як онікс. — сказала вона і додала. — А мене Стеллою кличуть.

Я мовчав. Відчуваючи величезну вдячність, я не міг вимовити ні слова. Просто не знаходив їх.

— Ти мабуть голодний. — здогадалась вона і я дуже цьому зрадів, бо просити їжі я б не посмів. — Не хвилюйся, я завжди залишаю у мисочці трохи корму, тому зараз попоїж.

— Я був би вдячний — нарешті сказав я, після хвилинного мовчання. — Якби не ти, Стелло, я б зовсім замерз.

— Ну що ти. Я повинна була тобі допомогти. Ось пройди зі мною, я покажу тобі де корм. Він зі смаком телятини, тобі сподобається. — Усміхнулась вона і пішла в іншу кімнату.

Я виїв весь корм, що залишився у мисочці і з`їв би ще, але мені було соромно просити ще одну порцію, та й це принесло б безліч клопотів для Стелли.

— А тепер піди відпочинь. Ось там я зазвичай сплю — показала Стелла на маленьке ліжечко, що дуже нагадувало моє, але воно було червоного кольору, а моє якесь світло коричневе, як топаз, дорогоцінний камінь кольору какао. Я знову ж не заперечував, бо був і справді дуже втомленим. Я швидко заснув, а прокинувся вже вранці. Коли мої очі розплющились,  то я побачив, що Стелла сиділа в кріслі поруч з тим чоловіком, якого я бачив вчора. Вона муркотіла, а він гладив її білі вушка. В голові промайнула думка про те, що зараз той чоловік мене вижене. Раптом вони обоє звернули на мене увагу і зрозуміли, що я вже прокинувся.

Я був у них більше місяця. Ми грались зі Стеллою у «піжмурки», хазяїн купив ще одну мисочку для мене і вона завжди була наповнена кормом. Мені було дуже весело в них. Вони виявились дуже добрими і щедрими до мене. А коли стало не так холодно і сонечко знову пригріло землю теплими проміннячками, я вирішив продовжити свою дорогу. Я часто згадую про Стеллу і її хазяїна, щоразу думаючи про одне:

«Щедрість і доброта йдуть разом. Кріста була доброю, бо пожаліла мене і впустила переночувати, а її хазяїн був щедрим, бо залишив мене у себе наскільки я захотів, купував мені все, що мені було потрібно, і не жалів нічого для мене.»

Ось чому щедрість і доброта повинні йти разом. Адже це невід’ємні риси характеру, що несуть радість і гармонію у світ.